Дороў, /b/.
У честь дня покровителя психічно хворих, пропоную ділитися вдалими і не дуже історіями про своє кохання.
Почну.
Минулої осені до нашого колективу приєдналося кілька людей, серед них і персона дівочої статі, яка моментально запала мені в душу. Мила, розумна і порядна — немов на замовлення.
Щоб ви розуміли, я досвіду стосунків не мав узагалі. Дівчат терпіти не міг, бо вважав їх тупими блядями, не гідними мене прекрасного. Виявилося, що я нікого, окрім тупих блядів, і не бачив, лол. А тут такий сюрпрайз, і я досить-таки оперативно змінив власну думку.
Зрозумів, що закохався, коли почав ревнувати її до своїх друзів. Я тоді ледь шпаківнею не поїхав.
Попри те, що спілкуватися із нею я більш-менш зміг, проявляти знаки уваги ІРЛ — була повна срака. Уявіть собі бовдура, який у бік коханої навіть не може подивитися. От-от. Тільки у переписці я міг розкидатися щирими компліментами.
Коротше кажучи, прийшло все до того, що обставини змусили мене зізнатися їй в особистій переписці, а не як я планував.
Я планував зробити це ІРЛ, був день, коли мені могла випасти хороша нагода. Справа у тому, що люди, які хоч трохи мене знали, здогадувалися, хто мені може подобатися (варіантів було аж 1), відповідно, й пішли чутки. Я не хотів, щоб це дійшло до неї через "зіпсований телефон".
Допис задовгий. Натисніть тут, щоб переглянути текст повністю.