Ріс у Хмельницькому, культура місцева не вражала, в школі друзів не було, приїхав туди в 6 років з Тернополя і мені постійно говорили, що в мене якась вимова суржику занадто українська. Приходилось часто пиздитись, допоміг той самий батько-тернопілянин який тренувався зі мною у залі тому пизди я не отримував, але і своїм в компанії не був. Батька в сім'ї не стало, мамка почала скакати по хуям від йобиря до йобиря, ріс в Хмельницькій панельці під бабусиним крилом. Десь у років 13-14 зрозумів:
все що тут знаходиться, не треба. прямо як в тій пісня скрябіна 'Нікому то не требаа я був ще вчора такий малий.
І пішов сидіти в російських інтернетах, вчити російську та англійську. В мене від відрази до навколишнього середовища була якась несамовита енергія втратити свою ідентичність і взагалі дисоціюватись. Депресія, П'янство. В школі я не вчився, пішов в ПТУ. Російською, на той момент, я говорити так і не міг, читав зі швидкістю 20 слів в хвилину при тому, що українською міг читати з швидкістю звуку. І почалось, граєш собі в ігри, де тімейти говорять російською та дивишся смєшниє відосіки де розмовляють російською чи англійською та втрачаєш якийсь зв'язок з реальністю.
Отямився я вже десь в років 20, коли зрозумів, що я добився того, що хотів: всі друзі говорять про то як в Росії добре, кожен день відео шарія, двач, з'явилась тян з Москви, вимова російською ніби я все життя жив у Петербурзі; величезні знання про російську культуру, іменування московських вулиць, знання деяких районів петербурга: красносельский, дыбенко..
А тепер ближче до шизи.
- Відмовлявся спілкуватись чистою українською мовою, вважаючи її не своєю тому що в Хмельницькому я спілкувався виключно на їбучому суржику. доречі до цих пір стандартних норм дотримуюсь рідко
- Якщо робив контент то тільки російською чи на суржику, про англійську зненацька забував. Розповідав всім, що українська культура - це культура села та вічного ресинтементу.
Що ж мене врятувало ? Може я полюбив Хмельницький ? Може в мене з'явились україномовні друзі ?
Нє, все було складніше. У свій час прийшлось з дівкою з Москви помотатись по всій Україні: Чернігів, Харків, Кременчуг, Ужгород, Одеса, Запоріжжя, Київ. Я її натомість показував Тернопіль та Франківськ, які я знав з дитячої пам'яті. У якийсь час у голову приходило просвітлення. Чомусь там де люди спілкуються на такій прекрасній мові для мене як російська, люди виглядають як гівно і відносяться до всіх як
Допис задовгий. Натисніть тут, щоб переглянути текст повністю.