Навіть до визнання української мови самостійною в Російській імперії, Російські лінгвісти поділяли "малоросійське наріччя" на три піднаріччя – південно-західне, південно-східне і північне. Карпатські діалекти завжди включалися в одну південно-західну групу разом з галицькими, що за Царських, що за радянських часів. В Австро-Угорщині закарпатські, галицькі та буковинські діалекти були об'єднані під загальною назвою Ruthenische Sprache. Угорські русини себе не протиставляли русинам галицьким чи буковинським. Більш того, оскільки Закарпаття і Пряшівщина адміністративно відносилося до угорської корони, угорські русини в 1849 році офіційно зверталися до імператора Франц Йосифа про передачу їх краю до складу Королівства Галичини і Лодомерії (юрисдикція Австрії) для возз'єднання всіх "руських" коронних земель в якості єдиної адміністративної одиниці. Але ця ідея зустріла активний опір угорців і імператор відмовив. У політичному плані угорські русини, точно так само, як і галицькі, ділилися на дві течії - москвофілів і українофілів. І ті, й інші розглядали Угорських русинів, як частину малоросів (українців) і ніяк інакше. З тією лише різницею, що москвофіли поділяли російську імперську концепцію про триєдиний російський народ (великороси, малороси, білороси), а українофіли розглядали всіх русинів-українців від Сяну до Дону виключно як самостійний етнос.
Зараз ситуація така, що три різних діалекти Південно-Західного наріччя за межами України були кодифіковані і отримали статус самостійних мов. Так в Югославії в 1974 році був кодифікований паннонсько-воєводинський діалект, як паннонсько-русинська мова, в Словаччині в 1995 році пряшівський діалект, як пряшівсько-русинська мова і в Польщі в 2000 році лемківсько-горлицький діалект, як лемківська мова. Таким чином на даний момент маємо шість кодифікованих східнослов'янських мов, три з яких не мають власних діалектів.
Закарпатські діалекти, у яких немає власної кодифікованої версії, часом об'єднують з паннонсько-воєводинським, пряшівським і лемківсько-горлицьким під сукупною абстрактною назвою "русинська мова", що є абсурдом, оскільки, наприклад, лемківсько-горлицький діалект у межах південно-західного наріччя набагато ближчий до галицького, ніж до будь-якого з чотирьох закарпатських діалектів.
Взагалі, межі "русинської мови" постійно плавають. Деякі "активісти" включають в нього крім кодифікованих і закарпатських ще й гуцульський з бойківським, а інші обмежуються лише лемками.
ІМГО, це не питання лінгвіс
Допис задовгий. Натисніть тут, щоб переглянути текст повністю.