No.7371
>>7267виглядає цікавим.......
No.7386
>>7266Обожнюю лілеї! Найкраще, коли юрі — не мета, а процесс. Можна написати і намалювати як дівчата лізуть одне одній під спідниці, але важко за допомогою емоцій і дій героїнь показувати розвиток стосунків і поступове усвідомлення того, що вони одне для одної вже
more than friend.
З останнього дуже сподобалося Urasekai Picnic — екранізація доволі посередня, але новела просто бімба і з кожним томом все краще. Велике задоволення спостерігати як Сорао, спершу неохоче впустивши Торіко у своє відлюдне життя, поступово прив'язується до неї і як Торіко з часом усвідомлює, що Сорао для неї не просто надійний напарник у пошуках зниклої в потойбіччі Сацукі. Переймаюсь стосунками дівчат, більше, ніж
відсутніми власними.
No.7573
Прочитав наявні на сьогодні 9 томів Adachi to Shimamura. Дууууже sloooooow burn. До того ступеню slow, що перші п'ять томів Шімамуру хочеться придушити. Вона не тупить, як стандартний ромком-протагоніст, вона гірше — байдужа. Ані холодна, ані гаряча. Хочеш триматися за руки, Адачі? Ну, гаразд. Хочеш провести Різдво разом? Ну, гаразд. Хочеш обіймашок? Ну гаразд. І за всім цим складно побачити щось інше, окрім апатії і бажання плисти за течією.
Уся перша половина історії для мене тримається на Адачі, на ії щоденній боротьбі зі своєю слабкістю і милими та незграбними спробами стати ближчою до Шімамури. Але згодом, мізки Шімамури врешті решт прочищаються і Адачі (заразом і читач) отримує винагороду за минулі страждання. Саме тому варто продиратися крізь перші томи, бо в другій половині історії дуже добре прописаний розвиток обох дівчат та їх стосунків. Коли Шімамура фліртує з Адачі — це просто чарівно.
Можливо, на момент останнього випущеного тому, стосунки Адачі та Шімамури не зовсім здорові та рівноправні, але історія ще незавершена — вірю в автора і в дівчат, звісно!