No.51454
Той олівець, що був негарний, блідий, я малим сперечався з собою про його сталеву зелень - дивний колір, строгий, як костюм чи прибирання. Той олівець увібрав вологу, попливли відтінки в волокна соснові, та й виріс він, простягнувся він, відростив гілочки та сягнув корінням до вод підземних, чорних від насиченості. Хтось колись зрізав паросток дерева, обстругав йо до палички гладенької,зручної, мертвої.
Дивіться на цю перемогу! Вбирайте її, мов воду!
Немов хід часу розвернувся: олівець на дерево перетворюється! Тріпоче сталевою зеленню на гіллі. Й пов'язано тепер із темрявою підземних вод - сонце.
No.51515
Я жадаю комфорту, але куди б я не заповз, який би простір не був навколо - виє вітер у тому просторі, що в моїй голові. Свищить у дірку в черепі, й наносить холоду. Притиснулись мої малі розсуди й почуття по куточках одне жо одного. Нема мені спокою, скільки ззовні не оберни ковдр, нема тепла мені, бо - вітер! Бо вона поцілила в мене, та дівчина,вона все-таки поцілила в мою бідолашну голову - а обіцяла,що лишень поцілує.
No.51807
Половинка сонця проглядає крізь зіниці, але очам своїм не вірить. Не буває тачпадів і електронних табло в автобусах. "Ікаруси полетіли у вирій, любе моє". На південному краю світу керамічними плитами будівель видряпуються ліани, колисають смішних кучерявих мавп. Якщо спробувати зрозуміти, світ згорнеться важкою завісою з цитрусового шовку, зімнеться очний нерв, і стіни знову задихають, наче в лихоманці, а потім і їх не стане видно. Живий, величезний, але плоский організм, недбало складений, як ковдра. Це неправильно - робити плоть ковдрою, зрізати з кісток день за днем, втрата свідомості - за втратою свідомості.
Ми поїхали, радість моя, ми поїхали так далеко. У * в книгах так звучить метафора смерті, але що таке книги? Простирадла з чужої шафи. Не на будь-яке ліжко схиляються огрядні яблуні, не кожну подушку обсипають пилком мімози! За горизонтом подій теж є життя. Apres le gris - le monde nouveau. Він теж не завжди читав цю нісенітницю, адже коли сяяла мозаїчна червона сфера на сході, він стискав у долоні уявний компас. У тебе долонь немає. Я дам свої, щойно проростуть гарячі нерви. Вони проростуть, щойно я стану таким самим мирним і безтурботним, як ти тоді, адже як інакше тобі стикнутися з тілом, яке давно обігнало твій зріст? Ти наздоженеш його, щойно я зможу підняти тебе на руки...
No.51997
Її погляд вдихає життя у мозаїки. Світло з очей її наповнює соком акварельну порічку, килимоткану горобину. Спостерігач впливає на те, на що дивиться; коли спостерігає вона, то світові дарується життя, оскільки йому є заради кого існувати.
Її цікавість пов'язує будинки у вулицю, її відкритість створює тепло на межі шкіри і повітря, її любов з'єднує уламки в ціле.
Сонце, викладене червоною цеглою на стіні, більше не груба саморобка - воно й справді сяє: сестрі своїй шле вітання у відповідь.
Для людожерів вона - найгірший ворог, навіть коли ще крихітка, коли велич її носять маленькі ніжки з ямками на колінах. Її невинність - докір, якого людожери не можуть пробачити. А радість, з якою вона проносить цю невинність і повноту життя, викликає у них скорботу про самих себе.
Та скорбота, як мед у закритій діжці, бродить і гниє, аж поки не переплавиться на смолу. Тоді людожери починають діяти.
Але не можна розбачити те, що пізнав, не можна перестати світити, якщо ти - сонце, не можна перестати любити, якщо ти - любов. Так кожен залишається при своєму: я - зі смальтовим вином, порічковим соком; вони - зі сльозами, замкненими тугою кришкою.
No.52016
Їх можна впізнати за м'якістю м'язів обличчя - не зім'ятий його вираз. За тим, як вони фокусують погляд трохи позаду вас, наче дивляться у центр, а не на поверхню, або наче промайнуло щось важливе понад лінією горизонту. Немає перегріву в жестах, але це стабільність не млявого роду - це натяг струни.
Готовність без напруженості, відпочинок без неробства.
Їх можна впізнати за тим, як вони споглядають першого весняного джмеля, поки він чистить задні лапки одна об одну. На сварливість вони найчастіше знизують плечима.
Можливо, декого з них можна помітити за купівлею глобуса й карти, але куди ймовірніше - дверного дзвіночка: вони вже все знайшли.
Чи рішучі вони, коли піднімають завісу або вбивають прапори між каменів? Ні. Вони невимушені.
Омиваючи підвали від павутини брехні, вони більш ніж безжальні - вони зовсім не надають тій липкій структурі значення. Якщо вони вибивають заслони плечем, то лише почувши за перепоною крик. Гнів їхній у такі дні більший за злість і сильніший за ненависть, бо зумовлений любов'ю.
Люди, будьте пильні. Постарайтеся впізнати їх, якщо помітите.
Бо якщо не зберегти їх, то незабаром не залишиться нікого. Бачте, вони останні, хто повною мірою знає, що таке - бути людиною...
No.51962
>>51960Багацько, якщо навіть до мене дійшла інструкція
No.51967
>>51965Ніт, лул. Просто десь побачив в чатах.
No.51283
>>51148Актуально у світлі останніх подій.
No.51284
>>51283Чим? Про що фільм?
No.51371
Подивився Мегалополіс.
Неймовірно цікаві жіночі персонажі, все інше користі не несе. Є доволі красиві кадри, але меседж пустий. Сам Мегалополіс не є містом, а є надлюдським простором дружності та дискусій, тобто це вимір здорової соціальності. Я просто лобного ляпаса собі давав, коли читав огляди в найкращих журналах, а там писали щось типу "не зроз як він місто побудував".
1. Веста
Фальшива цнотливка, в образі грайливого дівчатка продає не просто номер поп-музики, а саме відчуття невинності. В Колізеї збираються роспустники Сенату, дивляться всяку хрєнь, а потім вона виступає й немов вмиває їх душі. Вони платять їй десятки мільйонів пожертов - чому? Завдяки Весті все це кодло не повинне культивувати цноту й чистоту ані навколо себе, ані в собі. Вона виконує цю роботу за всіх разом зі своїми весталками. Вона ніби якась культурна консерва, яка може надати штучно культивований та концентрований приклад дитячої простоти.
2. Юлія
Приклад того, якою вирастає людина, коли її ніжно люблять батьки. Сильна, чуттєва, розумна - всі якості підтримують одна одну. Насолоджується пізнанням світу.
3. Вау Платинум
Типаж жінки, яка замість почуттів має протез у вигляді психологічних пізнань. "В тебе ОКР, і взагалі ти анальник". Маніпулює, гіпнотизує (буквально) якщо брати Сенат за символи американських інститутів влади, то Вау буде мкультрою їбучою.
No.51800
Одні піндоси (часто жидівського походження):
>От дивіться, як ми будемо вас вбивати в близькому майбутньому. Подобається?Інші піндоси (часто тупі реднеки):
>Ваааау, як же класно. Ми всі вас обожнюємо. Беріть наші доляри, тільки дайте ще!https://archive.org/details/64559213imagining911
No.51748[Відповісти]
До недавнього моменту я мав дівчину.
Якось вона охолола до мене, спілкування було напівігнором. Під час зустрічей це відчувалося ще сильніше, наче стіна між нами. Перебуваючи вдвох, я відчував самотність.
А потім вона пішла.
Все це бісівство тривало два чи три тижні. Я вже не пам'ятаю, скільки саме часу, мабуть, навіть більше за місяць. Важко думати, бо всі думки про неї. Після розлучення мені фізично важко вставати, лягати спати. Гантелі, що здавалися пушинкою, відчуваються як блядські камені. Замість адекватної дистанції пробігаю менше 500 метрів, втратив інтерес до навчання, виходу із дому (я до того й так рідко виходив, а тут...) ночами не сплю, став частіше плакати.
Анони/Безособні, поділіться досвідом, як це виправити? Запитати нема у кого, гугл адекватні відповіді не дає
No.51749
Я мав відносини з дівчиною 5 років. Вона пішла і мені знадобилося роки два щоб відійти від страждань за нею. Що я робив? Грав в багато компігор та малював - це допомогло.
No.51750
>>51748У тебе, блядь, дівчина була! Хулі ниєш?
No.51761
>>51748>гугл адекватні відповіді не даєЗапитай в ChatGPT. Серйозно, запитай, він норм радить.
>>51749Цей теж вірно каже.
Якщо є можливість, роби те, що тобі подобається та те, від чого тобі приємно. Ще краще якщо це змусить тебе не сидіти на місці.
Нема можливості? Нічого не приносить задоволення? Ридай та кричи, це теж допомагає. А в моменти, коли тобі буде трішки краще, згадуй, що ти обов'язково змінишся, знайдеш сам для себе спосіб більше не страждати та вийдеш з цього сильнішим, ніж був раніше.
No.51788
В горя є етапи, деякий час пробути в дисфункційному стані доведеться. Ридати та кричати - треба. Виписувати свої почуття - корисно теж.