No.51955
ну от уяви - ти не молодий в СЗЧ, друзів нема (поїхали), побратими вмерли, бабам ти - не треба а армії - треба (і армія лікує поранення, а хронічне - ніт).
Бірди - допомагають. Канал на ютюбі ствоити - паранойя забороняє (а існуючий у шадоу бані)
No.51956
>>51955>СЗЧда ти ахуєвший я бачу
No.51963
>>51955Я і без сзч в анамнезі на вулицю боюся ходити...
No.51964
>>51963субкультура хіккі-в-коморі набуває більше послідовників
No.51998
>>51933Немаэ бо непотребую вочевидь. Був молодше думав шо це проблема, та виявилось шо ні, варто було подумати просто деякий час.
No.51352
Інтимне, немов відрощення хвоста ящіркою.
Немов приживлення скинутої зміїної шкіри назад, у рідну плоть.
No.51454
Той олівець, що був негарний, блідий, я малим сперечався з собою про його сталеву зелень - дивний колір, строгий, як костюм чи прибирання. Той олівець увібрав вологу, попливли відтінки в волокна соснові, та й виріс він, простягнувся він, відростив гілочки та сягнув корінням до вод підземних, чорних від насиченості. Хтось колись зрізав паросток дерева, обстругав йо до палички гладенької,зручної, мертвої.
Дивіться на цю перемогу! Вбирайте її, мов воду!
Немов хід часу розвернувся: олівець на дерево перетворюється! Тріпоче сталевою зеленню на гіллі. Й пов'язано тепер із темрявою підземних вод - сонце.
No.51515
Я жадаю комфорту, але куди б я не заповз, який би простір не був навколо - виє вітер у тому просторі, що в моїй голові. Свищить у дірку в черепі, й наносить холоду. Притиснулись мої малі розсуди й почуття по куточках одне жо одного. Нема мені спокою, скільки ззовні не оберни ковдр, нема тепла мені, бо - вітер! Бо вона поцілила в мене, та дівчина,вона все-таки поцілила в мою бідолашну голову - а обіцяла,що лишень поцілує.
No.51807
Половинка сонця проглядає крізь зіниці, але очам своїм не вірить. Не буває тачпадів і електронних табло в автобусах. "Ікаруси полетіли у вирій, любе моє". На південному краю світу керамічними плитами будівель видряпуються ліани, колисають смішних кучерявих мавп. Якщо спробувати зрозуміти, світ згорнеться важкою завісою з цитрусового шовку, зімнеться очний нерв, і стіни знову задихають, наче в лихоманці, а потім і їх не стане видно. Живий, величезний, але плоский організм, недбало складений, як ковдра. Це неправильно - робити плоть ковдрою, зрізати з кісток день за днем, втрата свідомості - за втратою свідомості.
Ми поїхали, радість моя, ми поїхали так далеко. У * в книгах так звучить метафора смерті, але що таке книги? Простирадла з чужої шафи. Не на будь-яке ліжко схиляються огрядні яблуні, не кожну подушку обсипають пилком мімози! За горизонтом подій теж є життя. Apres le gris - le monde nouveau. Він теж не завжди читав цю нісенітницю, адже коли сяяла мозаїчна червона сфера на сході, він стискав у долоні уявний компас. У тебе долонь немає. Я дам свої, щойно проростуть гарячі нерви. Вони проростуть, щойно я стану таким самим мирним і безтурботним, як ти тоді, адже як інакше тобі стикнутися з тілом, яке давно обігнало твій зріст? Ти наздоженеш його, щойно я зможу підняти тебе на руки...
No.51997
Її погляд вдихає життя у мозаїки. Світло з очей її наповнює соком акварельну порічку, килимоткану горобину. Спостерігач впливає на те, на що дивиться; коли спостерігає вона, то світові дарується життя, оскільки йому є заради кого існувати.
Її цікавість пов'язує будинки у вулицю, її відкритість створює тепло на межі шкіри і повітря, її любов з'єднує уламки в ціле.
Сонце, викладене червоною цеглою на стіні, більше не груба саморобка - воно й справді сяє: сестрі своїй шле вітання у відповідь.
Для людожерів вона - найгірший ворог, навіть коли ще крихітка, коли велич її носять маленькі ніжки з ямками на колінах. Її невинність - докір, якого людожери не можуть пробачити. А радість, з якою вона проносить цю невинність і повноту життя, викликає у них скорботу про самих себе.
Та скорбота, як мед у закритій діжці, бродить і гниє, аж поки не переплавиться на смолу. Тоді людожери починають діяти.
Але не можна розбачити те, що пізнав, не можна перестати світити, якщо ти - сонце, не можна перестати любити, якщо ти - любов. Так кожен залишається при своєму: я - зі смальтовим вином, порічковим соком; вони - зі сльозами, замкненими тугою кришкою.
No.51980
>>51898>Сашко Аль Слободжані усе вчергове полагодив.І знову закрив Файно на кільканадцять невідомих днів.
No.51985
Занурився у темну ніч.
Своєї підсвідомості.
Просто буду лежати й дивитися пічкурі в своїй голові, намагаючись зробити їх комфортнішими.
А жерти як хочеться, пзц.
No.51989
>>51985Виходжу з темної ночі.
Встигаю дописати до 6 ранку.
Просто поспав й подивився пічкурі в своїй голові увісні вночі, намагаючись зробити їх комфортнішими.
А жерти як хочеться, пзц.
No.51962
>>51960Багацько, якщо навіть до мене дійшла інструкція
No.51967
>>51965Ніт, лул. Просто десь побачив в чатах.