Сповідь одержимого
Нічан, напевно, настав той самий час – поділитися з тобою своїм потаємним… Своїм прокляттям.
Вислухай же історію, Нічан, історію мого життя. Відлуння з дитинства , коли це все лише починалося. Пам'ятається шкільне приміщення, нас вишиковують в ряд повторювати якусь пісеньку перед виступом. Це печіння в горлі, ненависна вимова слів… І як стисне голову… Голос знущально твердить: «Скажи, що перднеш в рот, скажи що перднеш в рот!!» Я прокричав це в слух разів із десять. Після цього батьків до школи, першого походу до дитячого психіатра багато сліз. Я намагався пояснити, що не з власної волі істерично кричав це марення, але мама не сприймала мене. Після цього я довго не спілкувався з людьми.
Дуже довгий переїзд, гімназія, я стою біля дверей нової класної кімнати, за якою на мене чекає зовсім незнайомий колектив. Заходжу – хлопці посміхаються, дівчата хіхікають та перемовляються. Я сідаю на вільне місце до славної дівчинки, яка усміхнено промовила «привіт»… Цей день визначив усе моє подальше перебування в цьому місці: хлопці допомогли освоїтися, із задоволенням розповідаючи як тут навчається, разом із парочкою жартівливих легенд про вчителів. А з однкласницею ми швидко потоваришували, як у принципі і з усіма.
6й клас, проводжав додому зі школи, зустрічав уранці, перший похід на ковзанку взимку того ж року. І той перший, незабутній поцілунок, коли я крізь светр відчував, як б'ється її серце, ніжно обійнявши її .
Перед канікулами організували шкільне святкування Нового Року. Прийшли й батьки: мої й однокласники: хтось із них навіть переодягся дідом морозом, щоби відповідати святкуванню. Були конкурси, всім було весело, зокрема й мені. Я наївся бананів, забувши, що у мене від них часто трапляється розлад шлунка. Попучило і наче обійшлося. Але як тільки музика змінилася на повільну, напередодні другого в моєму житті танцю з дівчиною, я досить сильно рознервувався, що дало порив до болю в животі, поряд з бананами. Я пішов у туалет, замкнув на висувний замок кабінку, зняв штани… І вічно знайоме, прокляте з того самого першого дня, почуття знову спіткало мене: голову стискає, у правій скроні пульсує легкий біль, і цей голос: «Думаєш вони не хвилюються? Думаєш вони кимось себе уявили?? Начебто нормальна людина не може обсратися??? Ну так доведи ж їм протилежне! Ко-ко-ко-ко-ко!!!!!». Я із безперервним кудахтанням сидів і вив у закритій кабінці, штани були вимазані в рідкий пронос, а біль ні на мить не залиша
Допис задовгий. Натисніть тут, щоб переглянути текст повністю.