/pol/ - Політика

На фоні процвітаючої ідеї гендерної рівності та феменізму, доцільно й нам долучитися то такої собі культурологічної "розвідки" у життя українок минувшини.
Поговорімо ж про українських жінок.
А йтиме мова про лад жіночого життя за часів Козаччини.
У часи Козацької доби, та й надалі, роль та соціальне життя жінки описувалося істориками дуже й дуже мало.
Проте активна присутність жінки в козацьких традиціях, фольклорі дає
підстави вважати, що її постать у козацькому суспільстві не розгляда-
лась як менш вартісна, ніж чоловіча. Щоб переконатись у цьому, досить вчитатися в рядки народних пісень і дум Козацької доби: "Образ матері, дружини, сестри,
нареченої змальовано тут із щирістю та реалістичним відображенням дійсності, яка не дає підстав сумніватися, що українським ідеалом краси й жіночості XVI — першої половини XVII ст. була жінка, гарна, “як зірниця”, “гнучка, як тополя”, з “рум’яним личеньком”, з “очима, як терен”, соціально активна, вільнолюбива особистість, водночас здатна
визволяти бранців, воювати з ворогом, керувати військовим загоном чи
управляти господарством."— писав культуролог Олександр Кривоший у своїй праці "Жінка у суспільному житті України за Козацької доби"

Регулювалося жіноче життя Литовським Статутом, де чітко прописана саме рівність між жінкою та чоловіком, правова незалежність їх тих часів, однаковий доступ до освіти. Те, що фіксувало соціальний статус жінки у суспільстві, його вагомість— це статки самої фізичної особи. Жінки-магнати, беззаперечно, мали абсолютний доступ до володіння латифундіями, маєтками, монастирями чи бібліотеками... Однаково з чоловіками приймали участь у сеймах.
На рівні з чоловіками мали право на володіння спадковим майном, проте на певних умовах, що стосувалися сімейних норм. Ці самі сімейні норми, що прописані Статутом, розповсюджувалися й на інші соціальні верстви.

Мали право на розлучення, і це стосувалося не тільки міщанства, але й селянства загалом. На рівноправних умовах розподілялися майно та право на дітей.
Допис задовгий. Натисніть тут, щоб переглянути текст повністю.

Що думаєте про ідентичність інгерманландців та інші регіональні пост-російські ідентичності типу сибіряків, уральців, залісців, поморів, прусів, білгородців, карелів, козаків, амурців, кавказців, ідель-уральців і т.д.?

Бажаю славне життя братнім народам!

Як ви ставитеся до пікрілейтед?

Що думаєте про цього чолов'ягу?
Ну взагалі є версія, що Щорс насправді не під кулями петлюрівців загинув, а що його свої вбили за таємним наказом за проукраїнськість

>Дослідження загибелі
>Офіційна версія про те, що Щорс загинув від кулі петлюрівського кулеметника 30 серпня 1919 року близько сьомої вечора під час бою Богунського полку проти 13-го полку 7-ї бригади II-го корпусу УГА біля села Білошиці Коростенського району на Житомирщині, з початком «відлиги» 1960-х років стала піддаватися критиці.

>Спочатку дослідники інкримінували вбивство командира тільки командувачу Харківським військовим округом Івану Дубовому, який у роки Громадянської війни був заступником Миколи Щорса в 44-й дивізії. У збірнику 1935 року «Легендарний начдив» вміщено свідчення Івана Дубового: «Противник відкрив сильний кулеметний вогонь і, особливо пам'ятаю, проявляв „зухвалість“ один кулемет біля залізничної будки … Щорс взяв бінокль і почав дивитися туди, звідки йшов кулеметний вогонь. Але пройшла мить, і бінокль з рук Щорса впав на землю, голова Щорса теж …». Голову смертельно пораненого Щорса бинтував Дубовий. Щорс помер у нього на руках. «Куля увійшла спереду, — пише Дубовий, — і вийшла ззаду», хоча він не міг не знати, що вхідний кульовий отвір менший вихідного. Коли медсестра Богунського полку Ганна Розенблюм хотіла змінити першу, досить поспішну пов'язку на голові вже мертвого Щорса на більш акуратну, Дубовий не дозволив. За розпорядженням Дубового тіло Щорса без медичного огляду відправили для підготовки до поховання. Свідком загибелі Щорса був не тільки Дубовий. Поряд знаходилися командир Богунського полку Казимир Квятек та уповноважений Реввійськради 12-ї армії Павло Танхіль-Танхілевіч, посланий з інспекцією членом РВР 12-ї армії Семеном Араловим, по суті першим керівником управління у складі Червоної Армії, яке згодом стане відомим як ГРУ.

>Ймовірним виконавцем вбивства «червоного» командира називається Павло Самуїлович Танхіль-Танхілевіч[2][3]. Йому було двадцять шість років, народився він у Одесі, закінчив гімназію, розмовляв французькою і німецькою. Влітку 1919 став політичним інспектором Реввійськради 12-ї армії. Через два місяці після загибелі Щорса він виїхав з України і прибув на Південний фронт як старший цензор-контролер Військово-цензурного відділу Реввійськради 10-ї армії.
Допис задовгий. Натисніть тут, щоб переглянути текст повністю.

Йобаний встид за Вольнова. Скаче з теми про расу на Рашку і обсирається. При тому, що він сперечався з їбанутим свідком ZOGу, який не шарить за Україну і Росію. Я не розумію, чому він взагалі перетворив інтерв'ю на дебати.

Попередня спочиває тут: >>1101

Це – чисельність загального військового складу в арміях Європи та інших країн. Питання: ЧОМУ БИ НАМ ПРОСТО НЕ ПІТИ НА ДОНЕЦЬК І ВСЕ?

Попередня тоне тут: >>839

Попередня тоне тут: >>557