Анонім 29/05/24 08:05:00 No. 50591
Найстрашніше - це коли людина задля суспільства стає не кращою, а гіршою.
Анонім 29/05/24 13:47:13 No. 50593
Бачу свою зажованість по тому, як навіть розворот автобуса, із пливкою точністю виконаний, викликає задоволення. Це на контрасті. Всі справи розкидані по кишенях, по нотатках на листівках, ні ми не можемо дати цю відсрочку, так ми обіцяли, ну та й що, помилочка, вибачайте...
Анонім 09/06/24 06:24:42 No. 50627
Не повинно такого бути, щоб у нормальному цивільному барі брала та й грала оненінґова пісня з Лейн.
Анонім 10/11/24 22:36:45 No. 51301
Оскільки вірші Еґеля є мовною дією, вони неверифікабельні, тобто не можуть бути оцінені з точки зору істинності чи неправдивості.
Анонім 14/11/24 08:22:05 No. 51312
>>51311 Еґель це був скальд. Його взяв у полон конунґ, і він склав таку пісню, що його вимушені були відпустити. В пісні він схваляв конунґа, це була доволі стандартна хвала за змістом, але в ній скальд розповідає про свої відносини з конунґом зовсім не те, що є де-факто: він "гость", який "сам приплив і вийшов на берег". Але така пісня не є брехнею. Це така собі наративна атака на настрій та етику конунґа. Таку дію не оцінюють як брехню/правду, тому що це як мірити м'якість термометром (плутитаи м'яке з теплим)
Анонім 22/11/24 20:07:05 No. 51336
Він приходить обухом по голові, зірваним з канатів гігантським глобусом прокочується потилицею, біг його не на блиску моїх очей - на вивороті їхньому. Сиплються мушлі - та зависають, немов у гелі. Час уповільнюється потроху й зовсім встає. А потім зникає.
Анонім 25/11/24 17:32:36 No. 51352
Інтимне, немов відрощення хвоста ящіркою.
Анонім 23/12/24 10:05:55 No. 51454
Той олівець, що був негарний, блідий, я малим сперечався з собою про його сталеву зелень - дивний колір, строгий, як костюм чи прибирання. Той олівець увібрав вологу, попливли відтінки в волокна соснові, та й виріс він, простягнувся він, відростив гілочки та сягнув корінням до вод підземних, чорних від насиченості. Хтось колись зрізав паросток дерева, обстругав йо до палички гладенької,зручної, мертвої.
Анонім 06/01/25 20:45:34 No. 51515
Я жадаю комфорту, але куди б я не заповз, який би простір не був навколо - виє вітер у тому просторі, що в моїй голові. Свищить у дірку в черепі, й наносить холоду. Притиснулись мої малі розсуди й почуття по куточках одне жо одного. Нема мені спокою, скільки ззовні не оберни ковдр, нема тепла мені, бо - вітер! Бо вона поцілила в мене, та дівчина,вона все-таки поцілила в мою бідолашну голову - а обіцяла,що лишень поцілує.
Анонім 09/03/25 08:31:10 No. 51807
Половинка сонця проглядає крізь зіниці, але очам своїм не вірить. Не буває тачпадів і електронних табло в автобусах. "Ікаруси полетіли у вирій, любе моє". На південному краю світу керамічними плитами будівель видряпуються ліани, колисають смішних кучерявих мавп. Якщо спробувати зрозуміти, світ згорнеться важкою завісою з цитрусового шовку, зімнеться очний нерв, і стіни знову задихають, наче в лихоманці, а потім і їх не стане видно. Живий, величезний, але плоский організм, недбало складений, як ковдра. Це неправильно - робити плоть ковдрою, зрізати з кісток день за днем, втрата свідомості - за втратою свідомості. * в книгах так звучить метафора смерті, але що таке книги? Простирадла з чужої шафи. Не на будь-яке ліжко схиляються огрядні яблуні, не кожну подушку обсипають пилком мімози! За горизонтом подій теж є життя. Apres le gris - le monde nouveau. Він теж не завжди читав цю нісенітницю, адже коли сяяла мозаїчна червона сфера на сході, він стискав у долоні уявний компас. У тебе долонь немає. Я дам свої, щойно проростуть гарячі нерви. Вони проростуть, щойно я стану таким самим мирним і безтурботним, як ти тоді, адже як інакше тобі стикнутися з тілом, яке давно обігнало твій зріст? Ти наздоженеш його, щойно я зможу підняти тебе на руки...