>>38294Розповім трохи про себе.
Сам по собі я був не дуже впевненою у собі та дуже сором'язливою дитиною. Із часом я доріс до віку шкільних олімпіад, конкурсів та змагань. Я всюди був No.1, але не міг це прийняти. Я був кращим від решти в усьому — антропометрія, зовнішність, інтелект, можливості.
Зрештою, настав час, коли моя самооцінка злетіла на небачені висоти. Я повірив у себе. Мене ненавиділо дуже багато людей, а я продовжував рости, паралельно із самооцінкою.
Свого часу я надивився купу фільмів, де помираючі герої заповідали жити так, щоб не шкодувати про незроблене. Ці фільми мене дуже сильно зворушували, і я досі не можу передивлятися їх без сліз.
Відтоді я поклявся самому собі, що житиму, як хочу, робитиму, що хочу і казатиму, що думаю. Хоч би що.
Я вважаю себе крутим. Багатьом здаюся божевільним. Знаю собі ціну. Я вважаю себе No.1, і ніщо цього не змінить.
Мене люблять дівчата, але не можуть підступитися до мене, бо я занадто складний для них. Вони не розуміють мене, а я не люблю їх.
Здавалося б, усе чудово. А ніхуя. Я дуже самотній. Ніхто, окрім батьків, не розуміє мене і не може сприйняти таким, яким я є. І від цього мені у душі порожньо.